Заробляючи на життя, займаючись повсякденною працею, вони створюють не тільки свою особисту історію, а й загальну історію країни. Одні з них пливуть за течією, інші зловили удачу за хвіст. У 2006 році студент Антон Маштапа разом з партнером вирішили зайнятися незвичною справою – відкрили власну кузню. Зараз він очолює ТОВ «МеталлТехнологія» – досить успішна компанія, а серед замовників є навіть московські мультимільйонери. Про те, як кують метал та заробляють гроші, – далі в нашому фоторепортажі.
На території колишнього, закинутого, регенераторного заводу, де розташовується кузня, можна знімати фільми про Другу світову війну. Зруйновані цехи, перекосилися складські приміщення, розруха та бруд – декорації викликають тугу. Посеред цього неподобства – зовні непрезентабельне будівля-барак. Нам сюди.
Робочі наповнюють відро вугіллям, розтоплюють горн. Палає вогонь, верещить різак, стукають молотки. Антон Маштапа розповідає про те, як все починалося.
– Чому кузня? Робота з металом – красива справа та й задоволене прибуткове, якщо завзято займатися, – говорить він. – В основі – важка, кропітка праця коваля, тому справжні ковані речі коштують недешево.
З чого почався бізнес? Знайшли в радгоспі старе обладнання, яке було списано. Викупили його. На ті часи це обійшлося нам близько $1000. Тобто особливих грошей не було потрібно. Оформилися як ІП, потім, після законодавчих змін, переформатувалися в ТОВ.
Не все, звичайно, було гладко. Навіть якщо це мотлох, який гниє, нікому не потрібний, у нас потрібно оформити сотню папірців при покупці. Та ще й оцінити його намагаються за ринковою вартістю. Але нам все ж вдалося не переплатити.
Потім приступили до пошуку фахівців. Взяли одного досвідченого майстра. У Могильові є ковальське училище, залучали звідти випускників, яких він навчав. Спочатку хлопці виконували нескладну роботу, а тепер, через 8 років, вже самі серйозні майстри, вчать молодь. Запрошували за контрактом та професіоналів з Росії, України, які ділилися майстерністю.
Спочатку працювали в невеликому приміщенні, близько 50 «квадратів». Потім переїхали сюди. Зручно, що виробництво розташоване в місті, – легко добиратися. Так, будівля виглядає не дуже, але всередині затишно. Зараз у нас кілька бригад: з художнього кування, з виготовлення простих виробів з металу, бригада з очищення та фарбування. Всього в компанії близько 10 осіб.
Але ось горн розжарений до потрібної температури. Один з ковалів бере щипцями металеву заготовку, поміщає її в вогонь. Далі нагріте металевий брусок розбивають Пневмомолот. Охолоджують, за допомогою спеціальної форми отримують рельєф (в нашому випадку рельєф листка троянди), пускають в хід ручний молоток.
За допомогою молотка та підручних пристосувань, різних форм і заготівок, які робимо самі, на ковадлі вибиваємо та вигинаємо елементи кінцевого виробу, – розповідають хлопці. – І так цілий день. Важка робота? Спробуй навіть дві години молотом помахати! Адже гнути доводиться і «на холодну».
У кузні кілька приміщень-цехів, є імпровізований міні-спортзал. Всі без вишукувань, без німецьких шпалер чи китайських сервізів, брутально. Але ж мужики і займаються суворою справою …
Неважливо, що ти робиш: елементи інтер’єру, сходи або меблі. Робота завжди починається зі складання дизайн-проекту, – Антон Маштапа описує основні етапи виробництва. – Наш дизайнер робить 3D-візуалізацію, погоджує деталі з замовником. Потім коваль під його контролем виковує всі елементи. Складальник-зварювальник об’єднує їх в єдину композицію. Виріб передається в ділянку обробки, де відбувається зачистка. Спеціаліст прибирає зварні вади, зайві нашарування металу. Наступний етап – грунтовка, фарбування. Ну і на завершення, якщо мова йде, наприклад, про сходи, виїжджаємо на об’єкт і робимо установку.
Ми починали з найпростіших речей: лавочок, урн, які робили для міста, – продовжує директор компанії. – На урні можна було заробити близько $50. Потім, у міру зростання майстерності, стали робити більш складні вироби. Вийшли на ринок, брали участь в міжнародних виставках. Заробили репутацію. З’явилися замовлення у Львові, Рівному. У білоруській столиці виконували замовлення для духовно-освітнього центру на Немизі. Оформляли вхідну групу на вулиці Комсомольській. Зараз у нас великий державне замовлення для ВДНХ. Там і арки, і кований годинник. Виграли тендер, більшу частину роботи вже виконали, чекаємо оплати. Чим цікаві такі замовлення, так це своїм обсягом. Нехай держава і не готова платити за ринковою ціною … Приємно, втім, що ті історичні речі, які ми зараз робимо для Києва, прикрасять місто, залишаться на 200-300 років.
Найдорожче замовлення? Напевно, сходи за ціною близько $1300 за метр. А всього було метрів 10. Але цими сходами ми займалися близько 4 місяців.
Ковалі та дзеркала, і камінні набори, і флюгери, і огорожі на балконах. Один московський мільярдерів, якого, на жаль, недавно застрелили, зробив собі хутір під назвою «Диканька». Там все стилізовано під старовинну українське село. Виготовляли для нього огорожі у вигляді лози, викували вулик з металу, інші цікаві речі. В принципі, виконати можна будь-яке побажання замовника.
Зараз клієнт дуже вимогливий, – говорить Антон. – Інтер’єрні речі замовляють в основному заможні люди, що живуть в дорогих котеджах. Вони подорожують по світу, багато чого побачили, знають, що таке якість. Тому можуть і покапризничати. Не сказати, що конкуренція на ринку дуже сильна, але вона є. Деякі використовують зварні елементи та називають таку роботу художнім куванням, хоча насправді це не так. Гаряче кування, на якій ми спеціалізуємося, – це завжди авторська, індивідуальна, штучна робота. Тому і цінується дорожче.
За оренду приміщення на місяць йде близько € 1000. Плюс плата за комуналку, електрику. Близько 38-45% в структурі витрат компанії, говорить Антон, займають матеріали: метал, вугілля, кокс. Частина, що залишилася – зарплата співробітникам (вона становить $600-900 залежно від виробітку, кількості замовлень), податки.
Повторюся, при завзятому підході це прибуткова справа. Зараз плануємо вкластися в нове обладнання, закупити молоти. Хочемо відкрити цех під Львовом. Тобто розширюватися, – розповідає про плани співрозмовник.
– На великий джип ви собі вже заробили?
– Суть не в джипі, а в розвитку, розширенні бізнесу, – не реагує на нашу провокацію директор.
– А джип у мене, до речі, був. Але довелося продати, щоб розрахуватися з людьми. Були питання по роботі з державою, затримки виплат. Але все це не так страшно. Труднощі завжди можна подолати. Головне – не боятися ризикувати.
Ваш прогноз на 21 квітня 2025 року Ви переглядаєте Crypto Daybook Americas, ваш новий ранковий…
Компанія витратила на біткоїн $36,47 млрд на сьогоднішній день і залишається найбільшим корпоративним власником BTC.
"Хороший маркетинг", - написав відомий криптотрейдер на X. Ончейн-платформа соціальних мереж Zora заявила, що її…
Аптос (APT) приєднався до протоколу NEAR (NEAR) в якості лідера, набравши 8,7% з п'ятниці. Представляємо…
Намагаючись впровадити ШІ в процес програмування, OpenAI запускає "агента" кодування, призначеного для локального запуску з…
Перший тиждень приніс нові одкровення про те, як компанія, раніше відома як Facebook, підійшла до…
Leave a Comment