Як багаті стали багатими: 3 історії успіху

Більшість багатих і успішних людей з’явилися на світ у звичайних сім’ях з середнім доходом. Так само як і більшість з нас. І з самого дитинства вони перебували в рівних умовах зі своїми однолітками, мали рівні можливості з ними.

Але тоді чому ж одні стали багатими, а інші немає? Чому одним вдалося розбагатіти, а іншим ні, при інших рівних умовах?

Клан Ротшильдів

Родовід Ротшильдів почалася в німецькому Франкфурті-на-Майні, де кілька поколінь жили в непоказному будиночку на Юденгассе. Єврейська вулиця була відгороджена від міста з обох боків, а на будиночку висів червона вивіска. Саме цій обставині сімейство зобов’язане своїм прізвищем: у перекладі з німецької Ротшильд – червоний щит.

Маєр Ротшильд, який народився у 1744 р., ще юнаком знайшов у собі сили змінити звичне безрадісне існування, яке тягнули його предки, і поїхав у Ганновер, більш толерантний до євреїв. Кілька років Майєр навчався банківської справи у банкірів Оппенгеймерів, а повернувшись в рідний дім, виявив сімейство остаточно обнищавшим. Будиночок під червоною вивіскою довелося змінити на халупу зі сковородою на фасаді. В цьому жалюгідному будові Майєр відкрив фірмочку, яка торгує старовинними монетами. Молодий Ротшильд займався складання каталогів і доставкою монет в усі куточки Німеччини. Колекціонерами в ті часи були аристократи, так Мейер обзавівся корисними знайомствами у вищих колах німецького суспільства. Одним з клієнтів Ротшильда був герцог Ханау Вільгельм, який придбав кілька дорогих монет. Завдяки цьому «гешефту» Ротшильд зміг обладнати в «будинку під сковородою» крамницю, де купці обмінювали валюту різних князівств Німеччини.

Перший банк Ротшильдів тулився на чотирьох квадратних метрах, але Мейер був цілеспрямований і сповнений задумів: він продовжував займатися колекційними монетами і викуповував лавки прогорілих міняв. Родоначальник банкірського дому невтомно мандрував по численних герцогствам і князівствам, укладаючи угоди і знайомлячись з впливовими людьми. Зусилля не були марними: вже в 1769 р. над будинком Ротшильдів красувався герб герцога Гессен-Ханау з золотим написом, сообщавшей, що Майєр Ротшильд є керуючим справами герцога.

Вільгельм був нетиповим аристократом – він не гребував видачею кредитів під відсотки і здачею в оренду цілих рот найманців-вбивць. Одним словом, герцог був вкрай сребролюбив, і половина європейський правителів повинні йому грошей.

Маєр Ротшильд, який виконував розпорядження герцога-користолюбця, непогано погрел руки на стягнення боргів. Сім’я переселилася в гарний будинок під зеленою вивіскою і Ротшильдів стали називати Грюншильдами. Правда, прізвище було вирішено не змінювати. Описані події можна вважати фундаментом майбутнього процвітання роду, але справжній прорив здійснили п’ятеро синів Майєра, виховані папою Ротшильдом. Нащадки перетворилися в справжніх фінансових ділків Європи. Як писав біограф клану Ротшильдів, сімейство багатіло всякий раз, коли яка-небудь з держав терпіло крах.

Першим було Датське королівство, разорившееся в 1804 році. Вже знайомий нам Вільгельм запозичив грошей свого дядька, короля Данії. Щоб не плямувати своє аристократичне ім’я, Вільгельм доручив стягувати відсотки за кредитом п’ятьом Ротшильдам-молодшим, і вони блискуче впоралися з дебютом. Так був заснований банкірський дім Родшильдов, через 150 років відкрив швейцарський філія. З тих пір Ротшильди не виходять із числа найбагатших людей світу, зберігаючи свій фірмовий стиль ведення справ. В банк Цюріха, приміром, приймають тільки тих клієнтів, чий стан переважає 1 мільйон швейцарських франків.

Ротшильди працюють з винятковими клієнтами, не розмінюючись на дрібниці». В їхніх чіпких руках найбільші банки Франції і Великобританії, залізничні комплекси, гірничодобувні концерни, нафтові компанії, алмазні копальні і багато іншого. При цьому представники знатного роду активно впливають на світову політику, залишаючись при цьому в тіні.

Імперія Ротшильдів незламна і всесильна. Секрет могутності, звичайно, в діловому чуття, передающемся з покоління в покоління. Але не менш значний фактор – відданість сімейної ідеї. Всі члени сім’ї, за рідкісним винятком, примножували стан клану. Вже більше двох сотень років світ спостерігає за процвітанням клану Ротшильдів, багато їх ненавидять, але всі потребують заступництво і грошах клану.

Франсуа Піно

Один з найбільш впливових і багатих громадян Франції: колекціонер, який володіє аукціонним будинком christie’s, маркою Gucci, виноградниками Chateau-Latour і столичним театром Marigny.

У 1936 році у французькій Бретані в родині простого лісника народився син. Батько насилу зводив кінці з кінцями, але выворачивался навиворіт, щоб Франсуа став дипломованим фахівцем. Хлопець не оцінив батьківських зусиль, і в 16 років покинув навчання й пішов з дому. Піно не бажав вчитися, він хотів займатися тільки тим, що йому подобається і може принести гарний прибуток. Навчання зайняла б надто багато часу, а він досі пишається тим, що його єдиний диплом – права на водіння автомобіля. Тягнути сіре існування робочого Франсуа Піно не хотів, а родичі навперебій вчили його життя. Посварившись з усіма і прагнучи до самостійного життя, молодий чоловік відбув в Алжир.

Чим займався у французькій колонії майбутній мільйонер, невідомо. В Алжирі йшла війна, і, як вважають недруги Піно, він три роки торгував зброєю і наркотиками. Ми навряд чи коли-небудь дізнаємося подробиці алжирського періоду життя Франсуа, але тепер це вже неважливо. У будь-якому випадку, у Францію Піно повернувся іншою людиною – у нього були гроші, впевненість у своїх силах і грандіозні плани.

27-річний Франсуа відкрив Pinault group – компанію, яка торгує деревиною. Почали зав’язуватися ділові контакти і корисні знайомства. Одним з таких перспективних контактів було знайомство з перспективним політиком Жаком Шираком. Ніхто не може сказати точно, що об’єднало імпульсивного Ширака і розумового Піно, можливо, першого вразило безпомилкове ділове чуття Франсуа. Про його біржових предвиденьях ходять легенди. Перед обвалом фондового ринку в 1973 р. Піно раптово продав за 30 млн. франків процвітаючу Pinault Group, а через рік викупив своє дітище всього за 5 млн. Таким чином, він протягом року зумів заробити суму, що перевищує його дохід за попередні 5 років. А в 1976 р. Франсуа відмовив прем’єр-міністра Жака Ширака від службової поїздки. Незабаром виявилося, що поїзд був замінований терористами. З тих пір Ширак впевнений, що зобов’язаний життям Франсуа. Можливо, це збіг, але після того випадку справи компанії Піно пішли ще краще.

Розмірене життя приїлася респектабельному 52-річному батькові чотирьох дітей, і він взявся за втілення своєї юнацької мрії. Він захотів великого багатства, а способом збагачення обрав гру на біржі.

Паризька біржа і Франсуа Піно

Цілком закономірно, що знамените чуття Піно зробило його одним з найуспішніших спекулянтів на біржі: він з незмінним успіхом купував і продавав підприємства (див. «На замітку починаючому спекулянту»). Моральність його операцій викликає сумніви, втім, біржовикам чужі такі категорії.

У 1989 р. Поль Paoli голова ради директорів франко-африканського торгового союзу запропонував Франсуа Піно участь у капіталі. Піно почав з 20%, а через кілька місяців вирішив приєднати Acquisition до Pinault group. Директора, в тому числі і Paoli, були негайно звільнені, а компанія Піно зайнялася африканськими поставками електрообладнання.

Удавшееся поглинання надихнуло Піно, і в 1991 р. він з порушеннями закону придбав американську Executive Life. Прибуток від угоди склала від 1 до 2 мільярдів доларів, а штраф – всього $185 млн. На зароблені мільярди Піно придбав роздрібну торговельну мережу Conforama, а через рік – найбільший універмаг Printemps, потім мережу La Redoute і книжкові магазини Fnac. Всякий раз він звільняв топ-менеджерів, ставлячи на їх місця своїх людей. Група Франсуа Піно Pinault-Printemps-Redoute тепер одне з найпотужніших об’єднань роздрібної торгівлі у Франції. Але мільярдер не зупиняється, продовжуючи скуповувати все підряд, за що цілком заслужено носить прізвисько Спрут.

Піно у «мистецтві»

Нувориш Піно захопився колекціонуванням і модою. Почавши в покупки картин, він у 1998 році вирішив отримати у власність christie’s. Цей аукціонний будинок разом з sotheby’s контролює 90% всіх угод. Наближення до світу мистецтва не змінило методів роботи Франсуа: він звільнив практично все керівництво, а в штаб-квартирі christie’s влаштував готель. Всі говорили про неохайності Франсуа Піно, який топить конкурентів без розбору, але виручка christie’s в $1,4 млрд., мабуть, не залишала сумнівів у правильності обраного шляху.

У світі високої моди мільярдер теж не церемониться. Діючи улюбленим способом, Спрут придбав Gucci Group, Yves Saint Laurent, Sergio Rossi, Bedat & Co, Stella McCartney, Balenciaga і Puma та ін У нього контрольний пакет акцій каталогу Redcats і найбільша мережа магазинів FNAC. Складно сказати, до чого не дістався Піно, але можна не сумніватися, що він не забуде відібрати все, що погано лежить і заслуговує уваги.

Правда, в 2003 р. Піно передав кермо правління старшому синові Франсуа-Анрі і зайнявся найкращим у світі виноградником «Шато-Лятур» і колекціонуванням творів мистецтва. Франсуа Піно досяг досконалості в умінні «займати всі конфорки своїми каструлями». Ця французька приказка повною мірою характеризує стиль життя цього мільярдера: використовувати всі можливості.

Інгмар Кампрад

Назва IKEA відомо кожному, а от ім’я засновника компанії Інгвара Кампрада знають небагато. Багато поколінь Кампрадов домоглися успіху в бізнесі, тому можна вважати, що підприємницька жилка дісталася Інгмару у спадок. Правда, траплялися в історії сім’ї і чорні смуги. Так, дід засновника ІКЕА покінчив собою, коли його фірмі загрожувало банкрутство. Тоді бабуся взяла справу в свої руки і змогла утримати бізнес. Інгвар любить розповідати цю історію, вважаючи її кращим доказом того, що праця і наполегливість допомагають подолати всі перешкоди.

Інгвар Кампрад з’явився на рахунок у 1926 році у шведській провінції Смаландия. З молодих нігтів він виявляв комерційні схильності: в школі продавав сірники, олівці та інші дрібниці, куплені оптом. Поки його однокласники тільки готувались увійти в доросле життя, Інгвар заробляв гроші на свою першу фірму, яку відкрив в 15 років.

У це важко повірити, але знамениту ІКЕА Кампрад заснував, коли йому виповнилося лише 17 років – в 1943 році. Назва фірми складається з початкових літер її імені та прізвища, третя буква E – від Elmtaryd (так називалася сімейна ферма), А закінчення – Agunnaryd (найближча до фермі село).

У перший час ІКЕА займалася продажем різних дрібниць на кшталт канцелярських скріпок і шкарпеток. Інгмар видав каталог та замовлення стали приходити поштою, а доставляв їх молочник, який все одно щодня об’їжджав округу. 1951 рік можна вважати початком меблевого бізнесу Кампрада – була куплена непрацююча фабрика, запущено виробництво і випущений перший каталог. Через кілька років заробив перший магазин, який продавав меблі ІКЕА, а ще через п’ять років відкрив свої двері величезний комплекс площею близько 7 000 кв. м.

Ціни на меблі з самого початку були низькими, що не подобалося іншим меблярів. Багато відмовилися від поставок своїх товарів у магазини Інгмара, але це лише зміцнило становище ІКЕА. Новаторська стратегія Компарда полягала в тому, що він купував складові частини і компоненти в країнах з дешевим виробництвом. Меблі ІКЕА традиційно демократична, недорога і зручна. Поєднання цих якість робить продукцію ІКЕА сверхпопулярной.

Засновник ІКЕА не любить розкоші, а його скупість загальновідома. Вирушаючи в ділові поїздки, мільярдер завжди зупиняється в 3-зіркових готелях, користується громадським транспортом, харчується в кафе і недорогих ресторанах, і завжди торгується в супермаркетах. Сам він каже, що таким чином вивчає запити простих людей, які складають основну частину покупців ІКЕА.

Зараз Інгвар Кампрад 89 років, і він передав управління бізнесом синам. Сам мільярдер вважає, що його успіх пояснюється постійною незадоволеністю досягнутим. До своєї компанії він завжди ставився, як до дитини: іноді отвешенный запотиличник зовсім не означає відсутності любові.

У засновника ІКЕА немає диплома про вищу освіту, а шкільні вчителі з працею навчили його грамоті. Але талановитий підприємець завжди з блиском виконував найскладніші завдання, безпомилково знаходячи оригінальні маркетингові ходи. Ентузіазм Інгвара Кампрада, його скромність і гострий розум підняли його до рівня, якого змогли досягти небагато. Інгмару подобається, коли його ставлять в один ряд з Генрі Фордом, який так само зробив доступними для більшості людей предмети, що вважалися розкішшю.

Джон Пол Деджория

Компанія Джона Пола Деджория випускає знаменитий шампунь JPM Systems (John Paul Mitchell Systems) з щорічним оборотом $900 000 000. Мільярдера Деджорию поважають всі благодійні фонди світу, також він подбав про домашніх тварин, розробивши для них лінію засобів по догляду. Словом Джон Пол з готовністю допомагає всім, хто потребує його підтримки. Як це нерідко буває, людина не обласканий з дитинства долею, з розумінням ставиться до проблем інших людей.

Батьки Джона Пола розійшлися, коли йому ледь виповнилося 2 роки, тому вже в дитинстві хлопчик був змушений підробляти, на продажу вітальних листівок до Різдва. Після 10 років взяла дитину до себе прийомна сім’я. Початок життя майбутнього мільярдера не було безхмарним: він полягав у лос-анджелеської банді і від кримінального майбутнього його врятувала тільки служба в армії. Відслуживши, Деджорио вирішив зайнятися бізнесом, але у нього не було ні грошей, ні родичів, які могли б дати в борг.

Джон Пол позичив $700 в банку і організував компанію, що випускає шампунь. Йому особисто доводилося збувати продукцію, буквально, переміщаючись від офісу до офісу. Машина була і його будинком, і засобом пересування, але Джон Пол не з тих, хто відступає перед труднощами. Він був впевнений у якості свого шампуню, цілеспрямований і наполегливий. Тепер ми вже знаємо, що ці якості разом з талантом і натхненням, зробили Деджория мільярдером.