Майбутній епатажний політик Володимир Вольфович Жириновський народився в Алма-Аті 25 квітня 1946 року. У родині він вже був шостою дитиною.
Є версія, що до свого повноліття Володимир носив прізвище батька – Эйдельштейн, а потім перейшов на прізвище матері, яка дісталася їй від першого чоловіка Володимира Андрійовича Жириновського.
Відразу після закінчення школи Володимир поїхав підкорювати столицю СРСР, де успішно склав іспити в Інститут східних мов при МДУ, який потім був перейменований в Інститут країн Азії і Африки. За словами Володимира Вольфовича, в політичне життя країни він поринув надзвичайно рано. Сталося це в квітні 1967 року. У Радянському Союзі було прийнято писати листи на ім’я Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва.
У них небайдужі громадяни намагалися звернути увагу першої людини країни рад на серйозні проблеми в державі. Таку ж спробу зробив і Жириновський. У листі Брежнєву він розповів про необхідність кардинальних реформ у сфері освіти, міського управління та сільського господарства.
Цікаво, що пропозиції молодого студента не залишилися непоміченими. Незабаром його викликали в МГК КПРС, де пояснили, що висновки заслуговують уваги і ретельного вивчення. Проте здійснити такі реформи неможливо по фінансовим і певних політичних міркувань.
Ще студентом Володимир Вольфович виявив чудові здібності до мов. В інституті він оволодів турецькою та французькою, а трохи пізніше на курсах Міністерства фінансів вивчив німецьку і англійську мови. Це дало можливість молодому політику з 1972 по 1990 роки очолювати міжнародні відділи в різних організаціях, поки політична боротьба цілком не оволоділа душею і тілом.
Точкою відліку другого терміну в політиці Володимира Вольфовича слід вважати 1988 рік. Це був період перебудови, гласності і численних горбачовських реформ в Радянському Союзі. Користуючись моментом політичної свободи, Жириновський приймає активну участь у зборах, мітингах, вуличних демонстраціях, активно спілкується з представниками неформальних організацій.
Незабаром він висунув ідею створення Соціал-демократичної партії і сам підготував проект її програми. На початку 1989 року в співдружності з Володимиром Богачевым Жириновський організував ініціативну групу Ліберально-демократичної партії (ЛДП). Саму партію йому вдалося зареєструвати в Міністерстві юстиції два роки і стати її лідером.
Навряд чи хтось із політиків сприймав тоді Володимира Жириновського як серйозного опонента. Адже він вже в ті роки здобув славу епатажного і одіозного лідера. Бомонд сприймав його як яскравого шоумена, не більше того. Проте на парламентських виборах в грудні 1993 року ЛДПР випередила всі інші партії. З того моменту з Жириновським стали вважатися всі політики.
Володимир Вольфович кілька разів обирався в Державну Думу, в якій очолював фракцію своєї партії. У Держдумі третього і четвертого скликань він здав керівництво фракцією ЛДПР своєму синові Ігорю. Паралельно з політичною діяльністю Володимир Вольфович проводить велику наукову роботу. Він доктор філософських наук, а також академік Російської академії суспільних наук. Захистив у 1998 році дисертацію на тему: «Минуле, сьогодення і майбутнє російської нації».
Жириновський автор величезної кількості публікацій у пресі. У червні 2001 року він показав журналістам 55 томів повного зібрання творів. Під час презентації цього видання Володимир Вольфович скромно підкреслив, що в цьому заслуга всієї партії і в особливості її фракції.
У вільний час, якого у Володимира Жириновського зовсім мало, він любить спілкуватися з родиною. З активного відпочинку віддає перевагу туризм, стрілянину, волейбол. Раніше дуже любив закордонні подорожі, але зараз заявляє, що втомився від цих поїздок. Узи шлюбу з Галиною Олександрівною Лебедєвої пов’язують Жириновського з 1971 року. В 1978 році вони офіційно розлучилися, а потім побралися. Галина Олександрівна за професією вірусолог, кандидат біологічних наук. У 1972 році у них народився син Ігор.