«Зробив діло – гуляй сміло», — багатьом з нас повторювали батьки ці слова з самого дитинства. Тим не менш, наша скарбничка незавершених справ постійно поповнюється новими. Втім, навряд чи на світі існує людина, навіть самий розумний, який не має «хвостів» із запланованих, але не здійснених справ, «що висять над душею».
Ми обіцяємо собі вчасно здати звіт, вивчити нову мову, зайнятися бігом, нарешті дочитати книги, спеціально складені на видному місці, щоб про них не забути. І це далеко не повний перелік справ, які ми почали, але не закінчили, або до яких навіть ще не приступали. І подібний список, напевно, є у кожного.
В надії нарешті позбавитися від такого вантажу з допомогою вищих сил деякі пишуть новорічні записки з перерахуванням своїх завдань на наступний рік і кладуть їх під ялинку або спалюють. Але обіцянки почати «з нового року», «з першого числа», «з завтрашнього дня» мало кому допомагають. Швидше, нікому.
Що ж нам заважає розлучитися з купою незакінчених справ? Повинні ж бути якісь рішення, які наблизять нас до мети і зроблять цей шлях не таким важким?
Звичайно ж, за помахом чарівної палички, завдяки золотій рибці або «по щучому велінню, по моєму хотінню» справи робляться лише в казках. Коли ми складаємо перелік необхідних справ, а потім у міру готовності їх викреслюємо, ми структуруємо плани і представляємо їх більш чітко. І в цьому є певний сенс. Але далі, як співається у пісні, «все в твоїх руках».
Можливо, комусь знадобляться наступні поради.
1. Знаходимо мотивацію
Ні один чоловік не зрушить з місця, якщо не буде знати, навіщо йому це потрібно. Хтось помітив, що людей мотивують два головних фактори: прагнення отримати і страх втратити.
Коли ми не можемо змусити себе закінчити якусь справу, ми думаємо про. І він часто наводить на нас нудьгу, якщо не огиду. Ми внутрішньо опираємося, тому що не хочемо залишати звичну зону комфорту. Так затишно і тепло в кріслі перед телевізором або екраном монітора з бутербродом, — навіщо ж одягатися і виходити на холод, щоб їхати в спортзал? Навіщо занурюватися в нудний звіт, якщо це можна зробити завтра?
В ці хвилини ми повинні подумати не про процес, а про результат. Вчасно здамо звіт – отримаємо премію. Вийдемо на пробіжку – давайте підбадьоримся, покращиться настрій, колір обличчя. Сходимо в спортзал – придбаємо струнку фігуру, відмінну спортивну форму. Плюс до всього свідомість, що ми подолали свої слабкості, дуже піднімає самооцінку.
І навпаки, коли необхідна, але не закінчену справу висить над нами тяжким вантажем, ми відчуваємо власну слабкість і втрачаємо самоповагу.
2. Дотримуємося правило «20 хвилин»
Напевно, багато хто помічав, що найважче – це почати щось робити. Можна скільки завгодно відкладати ремонт, прибирання, підготовку до іспиту і т. п., але варто лише почати, а потім, важко себе зупинити.
Цей висновок зовсім не оригінальний. Про те, що «початок – половина справи», писав ще давньогрецький поет Гесіод, котрий жив до нашої ери. «Той вже півсправи зробив, хто почав…», вважав давньоримський поет Горацій. Знайомий нам зі шкільних років давньогрецький математик і філософ Піфагор теж помічав, що в будь-якій справі найважче – приступити до нього, а далі залишається лише завершити розпочате. «Тільки перший крок чогось вартий» — говорить французьке прислів’я.
Як же змусити себе зробити цей перший крок? Згадуємо «правило 20-ти хвилин» і говоримо собі: «Я приділю цій справі тільки 20 хвилин». Ставимо таймер або заводимо будильник. Хвилин п’ять піде на те, щоб включитися в процес, і починаємо працювати. Вдалося потрапити в творчий потік», — продовжуємо роботу. Не вийшло, не пішло через 20 хвилин ми дещо встигнемо, а потім перемикається на іншу задачу. За тиждень щоденних 20 хвилин складуть майже 2 з половиною години. За цей час, оволодівши технікою швидкого читання, можна прочитати навіть об’ємисту книгу. І виправдання, що немає часу, не мають сенсу. Таким же чином можна успішно завершити будь-яку справу.
Не забуваємо зафіксувати позитивний досвід – дивимося на своє відображення в дзеркалі і хвалимо себе.
3. Вбиваємо в собі перфекціоніста і прокрастинатора
Деяким людям, перш ніж приступити до виконання завдання, треба довго збиратися з силами. Робочий процес, відбирає у них багато часу і сил, їх лякає, тому вони всіляко ухиляються від нього: відволікаються на сторонні справи, шукають собі виправдання, переносять справи на завтра і післязавтра. Це – прокрастинаторы (від англ. procrastination – «відкладання»). У прокрастинації кілька причин, у тому числі – і страх не впоратися з новим завданням або справою. Прокрастинаторы неправильно організують свою роботу, тому більша частина енергії у них витрачається даремно. Над завданням, яку хтось вирішить за годину, вони будуть битися в кілька разів довше. Природно, що в наступний раз вони підсвідомо будуть уникати труднощів.
Одна з причин, по якій прокрастинаторы надовго «зависають» над однією справою, — прагнення зробити його ідеально, причому з першої спроби. Вони ретельно опрацьовують кожну дрібницю, не дозволяючи собі рухатися вперед, поки не доведуть до досконалості кожен етап роботи. І це – перфекціоністи (від лат. perfectus – «досконалий»). Своєю скрупульозністю вони здатні виснажити себе фізично і морально, довівши до нервового зриву.
Боремося з прокрастинацією і перфекціонізмом – головними винуватцями накопичився у нас вороху незакінчених справ. І пам’ятаємо, що майже нікому не вдається одразу виконати завдання на 100%. Помічено, що при першому підході частка і якість зробленої роботи становить приблизно 80%. При другому – знову 80% від решти. Тому відкладати її до кращих часів не має сенсу: беремося і робимо скільки зможемо і як вийде, а в наступний захід остаточно доводимо до розуму.
4. Нікого не присвячуємо свої плани
Існує думка, що, задумавши якусь справу, ми повинні повідомити про це близьким друзям. Ніби це дозволить нам не зупинятися на півдорозі, тому що в іншому випадку нам буде перед ними соромно. Можливо, для когось побажання ділитися своїми планами і працює.
Проте існує і протилежна думка: озвученими бажанням не судилося збутися. Про те ж свідчить і приказка: «Хочеш розсмішити Бога – розкажи про свої плани». Багато помічали: варто когось присвятити свої плани, як все йде шкереберть. Нам стає нецікаво, справи втрачають для нас колишнє значення, і ми вже не докладаємо зусиль, щоб нарешті закінчити розпочате.
Цей феномен зацікавив психологів. Зокрема, Віра Малер після ряду експериментів прийшла до висновку, що озвучені плани наш мозок сприймає як вже свершившуюся реальність. Тому, щоб не закинути справу на півдорозі, краще тримати свої плани при собі. «Не розповідайте про своїх планах – якщо ще сподіваєтеся їх виконати», кажуть психологи.
5. Пам’ятаємо про правило «72-х годин»
згідно з цим правилом, якщо ми не втілили в життя нову ідею протягом 72-х годин, то вже не зробимо цього ніколи.
Так вже нам необхідно зробити те діло, яке ми собі придумали, але до якої не лежить душа? Може бути, нам зовсім не потрібні ця мова, ця книга, цей светр, який «в’яжеться» три роки, цей вид спорту? Може бути, викреслити їх зі свого списку незавершених справ і не страждати, зайнявшись тим, що дійсно цікаво?