Рейтинг статьї
  1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(1 голос, в середньому: 5 із 5)
Героїв Севастополя 03061 Україна, Київ
Поради

Як впоратися з душевним болем: поради психологів

«Не можу, душа болить», — каже чоловік і намагається заглушити біль вином, горілкою, наркотиками або антидепресантами. Він шукає анестетик, завдяки якому його душа стала нечутливою до болю, перестала б страждати від образи, несправедливості, зради, який допоміг би пережити втрату або визволив від терзающего душу почуття провини.

Німецький поет Генріх Гейне писав, що «Кохання — це зубний біль у серці». Але ніяка тілесна біль не зрівняється з болем страждаючої душі. Це вже потім, коли все пройде, можна повторювати слідом за Ніцше: «Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими».

Ф. Достоєвський писав: «Треба як-небудь вистраждати знову наше майбутнє щастя; купити його якимись новими муками. Стражданням все очищається…». Цю думку підтримують представники української православної церкви. Душа людини, пізнав страждання, ніколи не залишиться глухий і сліпий до страждань інших. Лише той, хто пізнав душевні муки, здатний до співчуття і співпереживання. А значить, страждання потрібно сприймати як благо, вважають вони.

Багато хто погодяться з цією думкою, особливо тоді, коли біль роздирає душу на частини? Навряд чи зразкові парафіяни хотіли б провести все своє земне життя у душевних стражданнях навіть в ім’я обіцяних їм замість вічних благ, що чекають їх після смерті. Не проглядається тут деякий лицемірство? «Нехай мене принизили, зрадили, обдурили, і я тепер страждаю, але мені це подобається, і я хочу страждати, тому що страждання очищає душу. Зате там, у вічній життя, мої кривдники будуть мучитися, а моя душа знайде спокій і щастя». Французький письменник Франсуа Моріак назвав спрагу страждання тим же хтивістю.

Можна з упевненістю сказати, що кожен, хто пережив сильні душевні муки, став більш чуйним? Що він став більше співпереживати і співчувати людям, ніж раніше? Не можна. Нерідко людина після величезних потрясінь озлоблюється, його душа посилюється і стає нечутливою до чужого болю. Він вже ніколи не буде колишнім. Йому здається, що все забулося, біль пішла, але насправді вона лише заховалася глибоко всередині. Випадкова зустріч, фотографія, схожа ситуація можуть сколихнути спогади — і ось він знову в її влади.

Мало того, що болить душа, ще й організм починає давати збій, адже душевний стан тісно пов’язане з фізичним. Скаче тиск, ниє серце, болить шлунок, мучить безсоння, здолала булімія і, як наслідок, з’явилася зайва вага або, навпаки, анорексія, та одяг повисла, як на вішалці. Стало страшно дивитися на себе в дзеркало, та й друзі кажуть, що краше в труну кладуть. Треба щось робити, а сил немає — їх з’їла душевний біль.

Згадуються дитинство і мама, дувшая на розбиту коліно і повторявшая: «Потерпи трохи, любий, зараз все пройде!». І біль потроху зникала. Як було б добре, якби можна було б так само просто прогнати душевну біль.

Що робити і хто винен?

У доросле життя на роль утешителей ми вибираємо друзів і подруг. Коли виникають проблеми у них, вони, в свою чергу, звертаються за душевним участю до нас. Звичайно, правильніше було б звернутися до психотерапевта, але ж, по-перше, далеко не всім по кишені його послуги, по-друге, знайти хорошого психотерапевта непросто і, по-третє, не всі довіряють і можуть відкритися незнайомій людині, нехай навіть і професіоналу. А друг — завжди поруч. Посиділи, поговорили, поплакали — і немов камінь з душі впав.

Психологи кажуть, що головне — не заганяти душевну біль всередину, не придушувати емоції, а дати їм вийти назовні. В іншому випадку вони згодом обов’язково негативно позначиться на фізичному стані людини. Образно кажучи, не розірвана і не знешкоджена вчасно бомба рано чи пізно все одно вибухне.

Людині, що переживає душевні муки, потрібно дати можливість виговоритися. У той же час далеко не всі люди володіють такою здатністю — виливати свою душу, нехай навіть і друзям. Вони можуть бути товариськими і здаватися відкритими, справляти враження, що у них душа нарозхрист, але насправді приховувати свій внутрішній світ від навколишніх. І якщо така людина вважає за краще відмовчуватися на питання «Що з тобою відбувається?», краще не лізти йому в душу.

«Виговоритися», «проговорити свої проблеми» з близькими або друзями — деякі люди вважають за краще стримувати себе, щоб не скористатися цими порадами. І дійсно, спочатку настає полегшення, яке невдовзі змінюється почуттям незахищеності, вразливості, немов ти показав своє слабке місце, свою «ахіллесову п’яту». Ти починаєш відчувати певну залежність від людини, якій ти відкрився, який бачив тебе в розпачі і сльозах, тобі неприємно, що він став свідком твоєї слабкості. Тепер ти починаєш побоюватися, щоб про твою таємницю не дізнався ще хтось. Ну і що, що ти розповів другові, у нього ж є і інші друзі.

Можливо, тому дехто вирушає до церкви. Одні знаходять розраду в сповіді, інші стають перед іконою улюбленого святого і відкривають йому свою душу.

Часто такі люди стають жертвами всіляких сект, де, як їм здається, «ллють бальзам на душу» і «лікують душу».

Але від душевного болю немає ні ліків, ні анестезії — її можна лише пережити. Легко сказати, але як це зробити? Якісь темні сили зруйнували все те світле, що було всередині нас, і з цим треба якось жити далі. Ми любили, а до нас охололи, ми повірили, а нас зрадили, ми сподівалися, а з нами вчинили безвідповідально.

Багато, що потрапили в таку ситуацію, починають звинувачувати себе. Вони без кінця прокручують у голові ситуацію, щоб зрозуміти, де зробили помилку, і страчують себе, що вчинили так, а не інакше. Від цього їх душевні муки тільки посилюються, адже вони переконують себе в тому, що ніхто інший, а вони самі стали виною своїх або чужих нещасть. Така поведінка називається самоїдством, самобичуванням, воно веде до того, що включається програма на самознищення. «Перестаньте звинувачувати себе, — кажуть психологи. — Це шлях в нікуди».

«І це теж пройде…», — такий напис була висічена на кільці царя Соломона. Події, що послужили причиною душевного болю, підуть у минуле. Біль від втрати близької людини перестане бути такою гострою. А все інше можна пережити, особливо якщо замість того, щоб концентруватися на переживаннях, запитати себе: «Чому подія може мене навчити?».

І не забуваємо дарувати тепло тим, хто поруч з нами, хто переживав за нас і кому ми як і раніше дороги.

Творчі люди і люди, які дивляться на життя по-філософськи, відносяться до душевних страждань і мук як до чогось неминучого і необхідному. Той же Ф. Достоєвський писав: «Страждання і є життя. Без страждання яке було б в ній задоволення: всі звернулося б в один нескінченний молебень: воно святе, але нуднувато».

Французький філософ і лінгвіст П’єр Буаст зробив висновок: «Хто не вміє страждати, той не вміє жити». А український філософ Ст. Розанов зізнавався: «Болить душа, болить душа, болить душа… І що робити з цим болем, — я не знаю. Але тільки при цій болю я згоден жити… Це є найдорожче мені і в мені».

Якщо б люди не переживали зрад, вони б не цінували вірність, якби вони не знали, що таке втрата, — не цінували б життя, якби не знали зради, — не цінували дружбу. Німецький філософ Іммануїл Кант розглядав страждання як стимул до дії, завдяки яким людство неминуче рухається до кращого.

«Страждання — наша важка плата за все, що є цінного в житті, — за силу, за мудрість, за любов», — ці слова належать індійському письменнику Рабіндранату Тагору.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *