1. 5
  2. 4
  3. 3
  4. 2
  5. 1
(3 голоса, в середньому: 5 із 5)
Героїв Севастополя 03061 Україна, Київ
Фінансування блокчейн-проектів: парадокси ICO (частина 1)
Криптовалюти

Фінансування блокчейн-проектів: парадокси ICO (частина 1)


Фінансування блокчейн-проектів: парадокси ICO (частина 1)


Бізнес Світ представляє першу частину статті про фінансування проектів за допомогою проведення ICO, написаної кандидатом економічних наук, директором блокчейн-акселератора Фінануніверситету та засновника Dolphin Blockchain Intelligence Андреєм Варнайським.

ICO (Initial Coin Offerings) – це вже не просто популярний спосіб фінансування проектів, заснованих на технологіях блокчейн. Зараз все частіше зустрічаються проекти, в яких блокчейн не є основою.

В рамках ICO починають залучати засоби бізнесу, які взагалі не є технологічними: це можуть бути сільськогосподарські проекти або навіть проекти з сфери телебачення та кіно.

Однією з причин такого інтересу є те, що в технології блокчейн результатом формування розподіленої бази є незмінна і відкрита інформація про права користувача на актив. Активи можуть бути абсолютно різноманітними. Якщо ми створюємо блокчейн-систему виключно для цілей введення криптовалют, то це буде і кінцевий актив. Але в блокчейні ми, наприклад, можемо зберігати інформацію про власність, і тоді наш основний актив буде представляти саме це право власності.

При цьому нам нічого не заважає в системі обліку прав власності одночасно мати і внутрішню валюту, яка в цьому випадку буде представляти додатковий актив. Тож у блоку, ми зберігаємо дані про власників, а для оплати змін повідомлень про власника ми можемо використовувати внутрішню монету. Актив – це назва економічна, токен – це назва, скоріше, технологічна, але в обох випадках мова йде про базову право суб’єкта на щось.

У блокчейні, припустимо, може міститися інформація не про саму власність, а про право на результати її діяльності – активи.

Логічним та первинним напрямом застосування технології розподіленого реєстру є, мабуть, сфера нерухомості та прав, пов’язаних з нею: власність, оренда, узуфрукт … варіантів безліч.

По суті своїй ICO – це публічний захід, в рамках якого якийсь проект продає якусь частину своїх токенів. Причому все частіше кошти збираються не тільки в криптовалюті – проекти починають залучати і фіатні гроші. Наприклад, недавно пройшов краудсейл ZrCoin в Фіат зібрав суму, цілком можна порівняти з сумою, зібраної в біткоінах.

Венчурне фінансування здійснюється в двох формах: або це кредитування, або це продаж частки в компанії. У першому випадку проект повинен буде повернути витрачені гроші, виплативши нарахований зверху відсоток. Тобто інтерес інвестора полягає в нарахуванні відсотків. У другому випадку фінансування безповоротне, але засновники проекту віддають частину належної їм компанії. Венчурний інвестор в якості компенсації отримує частину вартості бізнесу.

Перший парадокс ICO полягає в тому, що засновники проекту отримують гроші не за частку в компанії. При цьому ці гроші вони не повинні повертати. Всі зобов’язання засновників полягають в токенах, точніше, в тих правах вимог, яке в ньому укладено. Фактично, послідовники ідеї та ентузіасти змінюють свої гроші на якусь обіцянку проекту, виражене в токенах. Тут як раз і є присутнім високий ступінь подібності з краудфандінгом, коли гроші збираються під обіцянку проекту в майбутньому надати свою продукцію тим, хто візьме участь у фінансуванні зараз. В обох випадках засновники не збираються повертати гроші з відсотками, вони обіцяють поділитися тим, що створять.

Є ще одне слово, яке іноді застосовується для визначення ICO – фандрайзинг. Наприклад, один юрист повідомив: «Близько 5 000 BTC – саме таку суму коштів привернув проект MasterCoin (зараз Omni) під час першого в історії криптовалютного фандрайзингу, який відбувся ще влітку 2013 року». У такому трактуванні, на мій погляд, відбувається ще більше змішання понять. І грань між краудінвестінгом, краудфандінгом та фандрайзинг стирається повністю.

Тут, в моєму розумінні, існує фундаментальна помилка: ICO – це форма збору інвестиційних коштів. Засновники проекту обов’язково повинні дати відповідь на одне принципове питання – чому токен буде дорожчати? Якщо проектом не передбачено подорожчання монети, то це не краудінвестінг, а скоріше фандрайзинг, тобто збір пожертвувань.

Розуміючи, можна констатувати, що перший парадокс полягає в тому, що за своєю природою ICO – це одна з форм залучення інвестицій, а на практиці люди віддають гроші просто під ідею, навіть не розраховуючи на їх повернення з якимось доходом.

Саме тому і не існує однозначної межі, що розділяє фандрайзинг, краудфандінг чи краудінвестінг, але все-таки щодо ICO хотілося б виділити одну принципову рису. У цих схем є одна загальна властивість: людина, яка вклала гроші в проект, допомагає йому створити якийсь продукт. А ось далі починаються відмінності. За свою допомогу в фандрайзингу він не повинен отримати нічого. Краудфандінг дає можливість «купити» цей продукт заздалегідь за нижчою ціною, в результаті отримуючи суттєву економію. У краудінвестінгу (ICO) інвестор купує токен, який потенційно може подорожчати, принісши дохід у майбутньому. Тобто, фандрайзинг – це просто бажання підтримати, краудфандінг – економія на дисконтованою ціною майбутнього продукту, а краудінвестінг – прибутковість вкладень.


Ще раз повторимо головне питання будь-якого ICO – чому токен буде дорожчати?


Так ось другий парадокс ICO полягає в тому, що прибутковість вкладень в токен проекту практично ніколи не пов’язана з доходом самого проекту. Більш того, далеко не завжди цінність, закладена в сам токен, полягає в кінцевому продукту проекту.

Візьмемо, наприклад, проект Waves, який є лідером серед ICO. Цей проект – платформа, продуктом якої по суті є безкоштовне створення децентралізованих онлайн-сервісів на базі блокчейна. Подібні платформи створені для того, щоб на їх основі інші люди створювали якісь рішення на блокчейні, але самі платформи за це грошей не беруть.

Однак монети, які вони розміщували на своїх ICO, використовуються для оплати транзакцій всередині цих платформ. Тобто інвестори, що купили їх монети на ICO, не стають власниками майбутньої продукції, у них не виникає права вимоги на цю майбутню продукцію. Вони отримують монету, яка матиме звернення всередині проекту, і її цінність полягає саме в тому, скільки сервісів буде створено на основі цієї платформи. Тут немає прямого попереднього продажу, як це часто буває в краудфандінгу. Більш того, в разі, коли проект продає монету для «внутрішнього» звернення, в ній взагалі не закладено жодного очевидного права до вимог.

Однак є й інші ICO в токенах яких закладено право на вимоги на конкретний актив. Наприклад, той же ZrCoin забезпечує свої маркери майбутньою промисловою продукцією.

Вкрай рідко зустрічаються проекти, які пропонують власникам токена право на вимоги частини доходу, отриманого самим проектом. Як правило, це токени криптоінвестиціонних фондів. У загальноприйнятому розумінні перерозподіл прибутку проекту між власниками токенфів не відбувається.

У наявності ще один парадокс: прибутковість інвестицій в ICO на практиці не пов’язана з прибутковістю проекту, навіть збитковий проект, а зараз більшість проектів ще не заробляють, а лише витрачають.

Залучення інвестицій через первинне розміщення монет – вкрай молодий інструмент, саме тому в ньому й існують парадокси, тобто ситуації, які можуть існувати в реальності, але не мають логічного пояснення.

Колекція біткоін постів 2017 року, присвячена крипто-майнерам за останні шість місяців

 

Напишіть відгук